"Мови" мозку, поведінки і свідомості. К. Прібрам
Мету своїх експериментальних досліджень К.Прібрам бачить у визначенні за допомогою поведінкового аналізу функцій різних систем нейронних структур, які складають мозок. Цю "системну" нейропсихологію він вважає поєднуючою ланкою між нейрофізіологією — електричним і хімічним вивченням функцій нервових клітин та їхніх частин — і експериментальною психологією, або поведінковим аналізом функцій організму як цілого. Тут у нагоді стають комп'ютерні засоби контролювання експериментів, аналізу даних та вибору оптимального шляху майбутніх досліджень. Моделювання за допомогою комп'ютера сприяє розробці системи наукових понять, застосовуючи які Прібрам сподівається адекватно аналізувати процеси, що відбуваються у живих організмах.
Ідеться про різні "мови" досліджень. Адже й мозок організовує перцептивні, моторні то мнестичні процеси шляхом багаторазового перекодування отримуваної інформації та багаторазової перебудови власної активності. Сенсорні збудження трансформуються в динамічні структури нервової активності, які дають змогу зберігати інформацію без її надмірних втрат. Подальше перетворення в інші нервові структури, у вищі нервові "коди", за Прібрамом, відбувається при наступній "переробці інформації" і "формуванні складних форм поведінки".
Прібрам аналізує набір тих мозкових кодів, тих "мов" мозку, які використовуються на тій чи іншій фазі психологічної переробки. Постає питання: які мозкові коди уможливлюють розпізнавання зорових образів, координують побудову гнізда або майстерне виконання фортепіанної сонати, створюють відчуття голоду, сонливість, апатію або зацікавленість? Які є операції мозкового кодування, що дають змогу мозку однієї людини спілкуватися з мозком іншої? В цілому: що являють собою "мови" мозку?
Прібрам ставить перед собою завдання визначити загальні принципи мозкових кодуючих механізмів і перетворень, що використовуються при перекодуванні. Оскільки тут виступає велика кількість перекодувань, Прібрам показує зв'язок між різними "мовами" — хімії, фізіології, неврології, психології, інженерії (комп'ютерна мова). Загалом тут викладаються принципи мозкового кодування. Вихідна дослідницька позиція спрямована до визначення основної функції мозку та "логіки" побудови нейронних структур, які дають змогу мозкові формувати в організмі застосовувані ним коди. Далі вивчається роль мозку в організації психічних процесів. Тут аналізується процес кодування, який бере участь у сприйманні, мотивації та емоційній активності. Окреме місце займає розгляд проблеми нейронного контролю і пластичності поведінки. На логічне завершення передбачається розкрити структуру комунікативних процесів у термінах знаків, символів і внутрішньої мови, які регулюють дії людини.
Мозок необхідно формує різні коди, що приводять до появи різних мов і перетворюють інтелектуальне співтовариство в сучасну Вавилонську вежу. Разом із тим слід вказати на засоби, які сприяють доланню цих труднощів. У психології та суміжних науках є дихотомія: свідомість — тіло, свідомість — машина, свідомість — мозок, свідомість — поведінка. На думку Прібрама, ці дихотомії є вираженням різних "мов" мозку. Але це феноменальний вияв різних мов. Та чи не є вони "в собі" єдиною мовною субстанцією, а саме людина, у своєму сприйманні, відрізняє різні мови? Чи не слід шукати єдину мову, адже перехід фізики, фізіології у психологію просто так збагнути не вдається, а те спільне, що є між ними, є лише вилученою абстракцією?
Прібрам ставить питання: чи не є нервова система "двокнопковим" механізмом подвійного процесу, де один виражається в термінах нейроелектричних станів, а другий — у термінах особливих операторів, що, пульсуючи, впливають на ці стани? Дослідник не бачить потреби розглядати нейрофізіологію всіх психічних процесів виключно в термінах операцій проведення нервових імпульсів. Визнання двопроцесного механізму діяльності мозку відкриває перед дослідниками широкі можливості.