Класифікація злочинів

Суспільне небезпечне діяння в кримінально-правовому розумінні — це об'єктивоване назовні ставлення особи до панівного у певному суспільстві правопорядку, яке виявляється у посяганні на нього, внаслідок чого завжди завдається шкода певним соціальним цінностям.

Суспільна небезпечність діяння — об'єктивна властивість будь-якого правопорушення, включаючи і злочин. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими заходами, тобто коли кримінальним законом воно визнається злочином.

Суспільна небезпечність діяння визначається не тільки його зовнішніми, фактичними, об'єктивними ознаками, а й суб'єктивними. При цьому неприпустимо перебільшувати значення і віддавати перевагу якійсь одній із цих ознак у визначенні суспільної небезпечності діяння, передусім, не можна переоцінювати значення вини. Сутність суспільної небезпечності діяння слід визначати, виходячи з його спрямування на певні об'єкти (основні інтереси, цінності суспільства), тобто як посягання на них. Такий підхід передбачає визнання вини структурним елементом суспільної небезпечності діяння.

Головне заперечення проти визнання вини структурним елементом суспільної небезпечності діяння зводиться до того, що в такому випадку довелося б розглядати дії неосудних, які заподіяли шкоду суспільним відносинам, не як суспільне небезпечні, тому що багатьма вченими суспільна небезпечність поділяється на об'єктивну (дії неосудних і невинні дії) і суб'єктивну (винні дії).

Дії неосудних не можна розглядати як суспільне небезпечні, тому що в таких випадках взагалі не має діяння в кримінально-правовому значенні. Діяння — це вольова, усвідомлена поведінка. Суспільне небезпечними можуть бути тільки вольові, усвідомлені дії особи. Дії ж неосудних не є суспільне небезпечними, а є просто небезпечними, тобто слід розрізняти поняття "суспільна небезпечність" і "небезпечність".

Сутністю суспільної небезпечності діяння є його посягання на об'єкти, що охороняються законом, у ньому (діянні) виявляється негативне до них ставлення.

Суспільна небезпечність діяння впливає на процеси нормо творчості (криміналізації і декриміналізації) та застосування кримінально-правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання).

Поняття суспільної небезпечності діяння в нормо творчій діяльності своєрідно очолює ієрархію критеріїв (принципів) криміналізації і декриміналізації. Крім того, суспільна небезпечність діяння є критерієм класифікації злочинів у кримінальному законі та теорії кримінального права.

Законодавець визнає злочином не самі по собі об'єктивно суспільне небезпечні діяння, а дії вольові, тобто такі, що знаходяться під контролем свідомості та волі особи, — дії винні. При цьому від суб'єктивних ознак залежить не тільки ступінь суспільної небезпечності діяння, а насамперед, визнання самого діяння суспільне небезпечним. Так, легке тілесне ушкодження злочином визнається лише тоді. коли воно вчинене умисно;

необережне заподіяння такого ушкодження злочином не вважається; тільки умисний обман покупців тягне кримінальну відповідальність тощо.

Лише незначна кількість суспільне небезпечних діянь визнається злочинами незалежно від форми і виду вини. Для більшості злочинів, передбачених кримінальним законом України, характерна умисна вина, а для деяких із них необхідна наявність певних мотиву і мети. Крім того, залежно від форми вини різним буде ступінь суспільної небезпечності однакових за об'єктивними ознаками дій, що знаходять відображення в диференціації криміналізації таких дій (умисне вбивство, необережне вбивство тощо).

Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого (з урахуванням інших критеріїв криміналізації у їх взаємозв'язку) досяг рівня, що вимагає боротьби з таким діянням кримінально-правовими заходами. У разі недотримання цієї умови виникне так зване розходження між суспільною небезпечністю діяння і його протиправністю — надмірна криміналізація діяння. За умов надмірної криміналізації виникає невідповідність між правосвідомістю законодавця, з одного боку, і правосвідомістю правозастосовуючих органів та більшості населення, з другого. Це призводить до повного не застосування або виняткового застосування на практиці кримінально-правової норми за значного поширення дій, що нею криміналізовані, або ж до притягнення до відповідальності осіб, дії яких формально протиправні, але позбавлені необхідного для злочинів рівня суспільної небезпечності. Розходження між суспільною небезпечністю і його протиправністю може мати місце також і у випадку втрати діянням характеру суспільне небезпечного внаслідок зміни у соціально-політичному житті країни при відсутності декриміналізації діяння.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12