Класифікація злочинів

Об'єктивно суспільне небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно).

У ст.20 КК однозначно визначено, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що

умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільне небезпечне діяння. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, якіб тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутністю вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалася суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно (діяння) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.

Винність - одна з найважливіших ознак злочину,це внутрішній вираз злочинного діяння,тобто пояснення злочинної поведінки шляхом аналізу свідомості злочинця. Винність може виражатися у двох формах:формі умису та необережності.

Під караністю суспільне небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норми покарання.

Караність суспільно-небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнавати її самостійною ознакою не має потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визначається і покарання чи - альтернативне - кілька покарань, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.

У чинному кримінальному законодавстві України відсутні норми, якими б не було передбачене і можливе покарання, тобто передбачене діяння кримінальним законом (протиправність) означає одночасно і караність такого діяння.

Караність - не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки - протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.

Визнання самостійними ознаками злочину винності і караності допустиме (можливе), але недоцільне, оскільки у понятті мають вказуватись необхідні й достатні для визначення його сутності ознаки, тобто воно повинно бути лаконічним. Включення до поняття інших ознак, які лише конкретизують його обов'язкові, необхідні ознаки, робить його громіздким. Таким чином, винність і караність є структурними елементами, відповідно, суспільної небезпечності і протиправності діяння, а тому визнання їх самостійними ознаками злочину не обов'язкове, хоча й допустиме.

Суспільна небезпечність діяння - це, перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне ставлення особи до таких об'єктів, а іноді в цілому до панівних у суспільстві відносин.

Під діянням у теорії кримінального права розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, яка знаходиться під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Поділ суспільне небезпечного діяння на об'єктивну і суб'єктивну сторони має умовний характер, тому що реально характер і ступінь суспільної небезпечності злочину визначаються об'єктивною стороною — характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об'єктивними ознаками, а також суб'єктивною стороною — ступенем усвідомлення заподіяної шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12