Географія населення світу та РПС

Звичайно історико-економічні передумови регіонального харак­теру впливають на розміщення продуктивних сил у регіоні, хоча іноді вони можуть зачіпати досить великі території, навіть країни. Вони створюються не стільки під дією загальних законів суспіль­ного розвитку, скільки під дією історичних умов розвитку економі­ки, притаманних саме цьому регіону, структури інтегрального по­тенціалу, геополітичних та екологічних факторів. З часом вплив історико-економічних передумов вирівнюється: з'являються нові ситуації, які змушують переглянути територіально-галузеву структуру гос­подарства. Для теперішньої України донедавнє минуле стало вже історико-економічною передумовою.

Форми суспільної організації виробництва — важлива складо­ва системи економічних передумов розміщення продуктивних сил. Таких форм нараховується чотири: концентрація, спеціалізація, кокаоперування й комбінування.

Зараз ми розглянемо їхню роль як передумову розміщення про­дуктивних сил. Що дає концентрація? Як правило, зростає ефек­тивність виробництва за рахунок масовості випуску продукції. На великих підприємствах більше можливостей для маневрування ма­теріальними ресурсами та виробничим персоналом.

Збільшення виробничої потужності — не єдина форма концентра­ції. Вона виявляється також у централізації управління шляхом об'єднання підприємств, але такий процес найчастіше називається централізацією.

Велике підприємство є районотвірним фактором: довкола нього виростають підприємства-суміжники, відбруньковуються філії. Таке підприємство стимулює розвиток усього регіону, де воно розташова­не. За приклад може правити спорудження у Росії, у Східному Сибіру, великих ГЕС (Красноярської, Саяно-Шушенської, Усть-Ілімської) або каскаду ГЕС на р. Колумбія у США (включно з відомою греблею Гренд Кулі), які стали ядрами формування тери­торіально-виробничих комплексів.

Концентрація виробництва часто виглядає як зосередження ве­ликих підприємств на обмеженій території, цебто як територіальна концентрація. Це властиво гірничорудній та паливно-енергетичній промисловості: за приклад можуть правити Донбас і Криворіжжя. Почасти це неуникний процес; крім того, у таких випадках відбу­вається економія за рахунок кращого використання інфраструкту­ри. Проте концентрація має свої межі, які не варто переступати. На певному щаблі розростання підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції — порівняно зі зростанням витрат на будів­ництво підприємств — знижується повільно, а фондовіддача падає. Зі збільшенням розмірів підприємства неуникно зростає радіус пе­ревезень сировини, палива й готової продукції, що робить її дорож­чою. Наприклад, консервні й бурякоцукрові заводи не можуть бути занадто великими, бо довелося б здалеку звозити до них сировину, а це призводило 6 до псування овочів та буряку. Розумніше поєднува­ти невеликі (первісна обробка сировини) й великі (скажімо, рафі­нування цукру-сирцю) підприємства.

Треба також пам'ятати про екологічну небезпеку зосередження деяких видів виробництва. І ще одне: великі підприємства погано піддаються перепрофілюванню — переходу до випуску принципово нової продукції. Тому в добу НТР концентрація виробництва не вважається безумовним благом. В економічно розвинутих країнах . — поруч з гігантами — з'являється дедалі більше невеличких підприємств (так звані "венчурні підприємства"). Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у регіоні. І тому, безперечно, українській економіці треба дещо розосередити вироб­ництво, що підвищить загальну його ефективність.

Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньорегіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї про­дукції. Слушність такого висновку доводиться економічним аналі­зом. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва досить висо­ка, то це означає, що підприємство перебуває у фокусі збігу сприят­ливих факторів для цього виробництва. Територіальною спеціаліза­цією називається орієнтація регіону на виробництво товарів і по­слуг для позарайонного споживання у загальній системі територі­ального поділу праці.

Кооперування — це організований взаємозв'язок спеціалізова­них підприємств. Особливо поширене кооперування у машинобуду­ванні, де на його основі виготовлюється уся складна продукція. Коопе­рування буває внутрішньогалузеве, якщо кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі, й міжгалузеве.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16