Coціально-психологічні гальма на шляху політико-ідеологічного самовизначення молоді: аналіз причин

Процес становлення і структурування політико-ідеологічного простору держави ставить перед громадянами ряд запитань, які стосуються визначення свого ставлення до тих ідеологічних цінностей, які презентуються суб’єктами політичного процесу, формування стійких політичних і ідеологічних пріоритетів, уявлень про відповідні цілі в сфері політичних відносин, засобів досягнення цих цілей. Вибір молоді є невипадковим, так на думку В.О. Васютинського “молодь вже незабаром визначатиме основні вектори розвитку українського суспільства”, знаходиться у тому “специфічному віці, коли в основному сформувалися особистісні структури, що забезпечують більш-менш повноцінне входження молодої особи у світ “справжнього”, дорослого життя” [1, 164]. Актуальність дослідження даної проблематики викликаний ще й тим, що згідно з дослідженням проведеним Міжнародною фундацією Виборчих Систем у вересні 2001 року дві третини громадян залишаються невпевненими чи матимуть вплив на політичну систему їх країни [5, 14-18]. Які причини того, що молодь уникає вибору політичної ідеології, вибору своєї позиції в системі суспільних відносин, свого місця серед соціального загалу з врахуванням власного волевиявлення на основі політичних цінностей, ідеалів, переконань, і апелює до їх когнітивної складності відкладаючи вибір на невизначений термін? Таким чином, метою даної статті буде (у першому наближені) аналіз причин утруднення політико-ідеологічного самовизначення молодої когорти громадян.

Дослідження соціального самовизначення (окремим випадком якого є політико-ідеологічне) індивіда стає особливо актуальним в трансформаційні періоди, котрі, з однієї сторони пов’язані з розпадом соціальних зв’язків і сформованого образу світу, коли інтериорізовані ціннісні орієнтації і ідеали не вписуються в нові суспільні, культурні й соціальні відносини, з іншої - вимагають переглянути, змінивши ціннісне наповнення особистісної диспозиційної структури налаштувавшись на нові культурно-історичні умови. Г.М.Андрєєвою було виділено основні процеси властиві масовій свідомості, на які ситуація нестабільності та невизначеність суттєво впливає, і які вимагають соціально-психологічного аналізу. До таких явищ масової свідомості відноситься: глобальна ломка соціальних стереоти­пів, зміна базових цінностей, криза ідентичності [цит. за 3, 48], спостерігається утруднення соціального самовизначення. Інші дослідники соціального самовизначення В.Хесле та Г.Ґарфінкель до вищевказаних додали ще розпад колективної пам’яті (суспільної свідомості), втрату віри у майбутнє, невідповідність між уявленнями про себе, власну культуру, сприймання своєї культури іншими, почуття меншовартості, втрата базових цінностей [8, 121; 10, 55]. Але такий стан кризи триває недовго, позаяк людина намагається відновити нехай не таке як було, але все ж відносно упорядковане цілісне сприймання світу. Індивід шукає нові культурні, ідеологічні моделі, які б упорядкували його сприйняття світу, адже сукупна свідомість суспільства, не може існувати поза ідео­логічною заангажованістю. Саме ідеологію Е.Еріксон вважав соціальним інститутом, що відповідає за особистісну і колективну ідентичність [9, 145].

Індивіди за будь-яких умов розміщаються в пев­ному політико-ідеологічному просторі – ідеосфері, що імпліцитно чи явно є присутня в ментальному полі особистості. Що мається на увазі, коли ми говоримо “ідеологічне сприйняття світу”? Це рівень не лише знань про світ, про те, яким він має бути, а й неусвідомленого – тобто наміри, вірування, умонастрої людей та фантазми, що структурують дійсність, конкретні реальні сус­пі­льні відносини.

Суспільна свідомість громадян після проголошення незалежності була поставлена в умови, коли від чітко уніфікованої політичної ідентичності (так звана обумовлена монологічна ідеологічна визначеність, яка формувалася через засвоєння ідеї, цінності та стилю мислення, що нав’язувались усвідомленими та неусвідомленими настановами) змушена була вибирати серед чисельної кількості потенційних виборів розвитку соціально-політичного устрою.

Розпад уніфікованої культури з руйнацією або ж різкою зміною змістової характеристики основних соціалізуючих інститутів викликав не лише, на думку Л.Г.Іоніна, втрату соціальної ідентичності окремого індивіду, що набув загрозливих масштабів на рівні суспільства, а й позитивні зміни, суть яких зводилась до можливості публічного представлення, розгортання тих альтернативних латентних (культурні моделі на кшталт “шістдесятників”, “політичних в’язнів - інтелігентів”, “западенців-оунівців”) та “завезених із-за кордону” світоглядних моделей, що давали б змогу визначитися в політико-ідеологічному середовищі [2, 4].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4