Фізіологічна та психологічна стійкість людини з точки зору БЖД

* Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферич­ної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Види аналізаторів у людини: руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.

Структура аналізатора:

· Рецептори (сприймають утвір)

· Чутливі нейрони

· Ділянки кори головного мозку.

Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, — рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в про­цес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контактам між: нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види ре­цепторів: * механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибу­лярної, рухової, частково вісцеральної чутливості; * хеморецептори - ню­ховий, смаковий; * терморецептори, що мають шкірний аналізатор; * фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні пси­хофізіологічні властивості.

Властивості аналізаторів

Q надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників

Q наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі

чутливості до подразника

Q спроможність до адаптації

Q спроможність тренування

Q спроможність певний час зберігати відчуття після припинення

дії подразника

Q перебування у наступній взаємодії один за одним

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранич­на інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття.

Абсолютна межа чутливості має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина подразника що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа — максимально допусти­ма величина подразника, що не викликає в людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка, дає можливість відчути його зміну. Це положення вперше було введено німецьким фізіологом А.Вебером і кількісно описано німецьким фізи­ком Г. Фехнером.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера — Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.

У математічний формі закон Вебера-Фехнера виражається так:

S=C*lgI,

де S - інтенсивність (або сила) відчуття; І - величина чинного подраз­ника; С - коефіцієнт пропорційності.

Спроможність до адаптації — це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високих інтенсивностях подразників чутливість зни­жується і, навпаки, при низьких — підвищується. Спроможність тренуватися ви­ражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і тощо). Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у серій свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така «інерція» відчутті? визначається як наслідок. Три­валість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і навіть у деяких випадках обмежує можливість аналізатора. Відомо, що навколишній світ бага­тогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним відбу­вається повне сприйняття людиною об'єктів і явищ зовнішнього середовища.

2.3.2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності

Отже, ми з'ясували загальні властивості аналізаторів, а тепер корот­ко розглянемо деякі характеристики чотирьох аналізаторів, що мають найбільше значення у забезпеченні безпеки життєдіяльності.

* Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль. Достатньо сказати, що більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380-780 нанометрів (нм) на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто пер­шим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії под­разника у процес нервового збудження. Це відбувається у сітчастій оболонці ока. Характерною рисою зорового аналізатора £ відчуття світла, тобто о спектрального складу світлового (сонячного) випромі­нювання.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18